У нас в гостях группа ГАЙДАМАКИ!

27 августа 2010, 15:00

3 15

Успіх ГАЙДАМАКІВ в Україні та Європі - це захоплива історія перемог, приклад для наслідувань і символ України за кордоном. Це яскравий гурт, дуже працьовитий і безкомпромісний. Перелік його досягнень лише за останні два роки вражає: виступ на 59-му міжнародному кінофестивалі Berlinale (Німеччина), на фестивалі Kustendorf культового режисера Еміра Кустуріци (Сербія), на гала-концерті міжнародного проекту Linz Europe Tour всесвітньо відомого музиканта Губерта фон Гойзерна (Австрія), на фестивалі Balkanfest із The No Smoking Orchestra та Gogol Bordello (Україна) і - вперше в історії України - виступ на Головній сцені найбільшого у Центральній та Східній Європі фестивалю Sziget (Угорщина). Тут український гурт ГАЙДАМАКИ вкотре грав серед зірок світового масштабу: The Prodigy, Bloc Party, Faith No More, Fatboy Slim, The Offspring.

Особливо успішним став проект ГАЙДАМАКІВ із грандами польської інтелектуальної музики - гуртом Voo Voo. Спільний альбом Voo Voo & Haydamaky, що вийшов у Польщі минулого літа, миттєво став золотим. Цієї весни він отримав номінацію на престижну музичну премію Польщі Fryderyc Awards, переміг у премії Wirtualne Gesle як кращий альбом у стилі world music і став бестселером у своєму стилі. Серед низки концертів у Польщі проект було презентовано в Україні на фестивалі «Джаз Коктебель».

Крім того, шоу ГАЙДАМАКІВ в унікальному стилі «козак-рок», створене за допомогою німецького продюсера лайв-шоу Кадера Кесека щороку бачать десятки престижних клубів і фестивалів Польщі, Голландії, Угорщини, Румунії, Австрії, Італії, України, Швеції, Німеччини, Швейцарії, Чехії, Естонії, Словаччини, Литви та Росії. Днями ГАЙДАМАКИ повернулися зі США та Канади - там відбувся другий у їхньому житті тур Північною Америкою. Саме про це музиканти не втомлюються розповідати - гастролі стали захопливою пригодою, що подарувала їм визнання. «На яблуні росте чимало яблук, - говорять джазмени, - але якщо тобі вдалося зіграти в Нью-Йорку, вважай, що найбільше з них у твоїй кишені».

Олександр Ярмола, ГАЙДАМАКИ: «Нас сприймали круто. Для американців така музика - культурний шок. Люди не могли підібрати слів, казали: «Де ви їх взяли? Що це таке взагалі? Давайте ще!». В Америці вся сучасна музика побудована на трьох китах: джаз, блюз, рок-н-ролл. Все - від Madonna до Metallica - має одні й ті самі акорди. Великі оркестри з Бродвею грають цими акордами. Усі радіо від Аляски до Мексики транслюють цю музику. В реалізації ідеї американцям немає рівних у світі, тому всі форми поєднань цих кількох акордів доведені тут до досконалості. Натомість майже все, що потрапляє до Америки з інших світів, не має цього характерного блиску.

Але вже якщо приїжджає хтось, хто працює на високому рівні та ще й відрізняється від усього традиційно-американського, то його там порвуть на частини. Так було колись із британцями The Beatles та The Rolling Stones, так було з німецьким Rammstein. Ми, ГАЙДАМАКИ, звісно, всі «з Василькова», але у себе на подвір'ї з частин від різних моторів склепали свій Harley-Davidson»

Про місто Великого яблука, запис двох альбомів, численні відкриття, враження, ідеї та багато іншого запитуйте ГАЙДАМАКІВ під час веб-конференції на E-motion.

Автор найкращого запитання на думку наших гостей отримає ексклюзивні подарунки від гурту ГАЙДАМАКИ!

ГАЙДАМАКИ

Ответы 20

proidysvit:

Чим викликана така ситуація, що останнім часом в Україні "Гайдамаки" концертують вкрай рідко?Наприклад, прихильники групи так і не дочекалися на Батьківщині спільного туру з "VooVoo"...

Іван Леньо:

Викликана тим, що останнім часом у «Гайдамаків» велика кількість концертів за кордоном. Це не є наша ціленаправлена політика – не грати концерти в Україні. Просто так складаються обставини, що весь час ми знаходимось там в концертних турах та фестивальних поїздках. Це одне. А друге, мені здається, все-таки, що це питання мабуть не до «Гайдамаків», а до тих, хто організовує концерти в Україні. І ще можливе таке пояснення: чому Віталій Кличко боксує за кордоном? Чому Андрій Шевченко грає в закордонному клубі? Чому безліч наших відомих людей мають роботу або знайшли себе за кордоном? Це риторичне запитання.
Чому не дочекались спільного туру з VooVoo? Тому що цей проект ми вирішили на такій мажорній ноті закрити, щоб просто залишити в просторі позитивний шлейф, золотий диск, неймовірні враження після спільних концертів. І нам здалось, що це ідеальний варіант для того, щоб зайнятись іншою справою, тобто сконцентрувати свою увагу на альбомі каверів і на власному українському альбомі.

miramira:

питання до Івана Леньо: 1) як почувається Джиммі Хендрікс оф аккардіон не Америці, а в Україні? 2) чи не виникало бажання додати у виступ ще більше шоу, як робив це Джиммі (доречі, за паспортом Днонні, тобто Іван по нашому)) - пограти на палаючому аккордеоні, наприклад? )

Іван Леньо:

Ну почуваю себе, знаєте, з постійним переживанням. Дійсно, коли ми приїжджаємо в Україну з «Гайдамаками», у нас з’являється таке непроходяще відчуття болю і якогось суму, тобто з’являється щось, чого ми не відчуваємо, будучи за кордоном. Власне я почуваю себе трошки голодним, тому що ті речі, які ми витворяємо за кордоном, дійсно хотілось би частіше показувати в Україні. А щодо палаючого акордеону, то я скажу так: Джимі повезло більше, ніж мені, в нього на Батьківщині в Америці є як мінімум три величезні фабрики, які випускають музичні інструменти, гітари (це Fender, Gibson і так далі). Тому йому було насправді неважко спалити гітару, тому що він міг піти і тут же купити собі десять. А акордеон – доволі рідкісна річ, виготовляється в Італії і коштує набагато більше, ніж коштує гітара. Тому палити його мені просто шкода. А нарахунок розірвати міх – навіть не маючи такого бажання, я вже десь три рази цей міх рвав. Я не знаю, що ще можна з цим акордеоном зробити, щоб шоу було яскравішим.

eulen:

After touring and resting some are there any plans for another album?

Іван Леньо:

У нас взагалі немає ніякого відпочинку. У будь-якої творчої одиниці планів, як у собаки бліх. У нас іде робота над альбомом каверів (альбом вже в стадії готовності на 50 відсотків) і робота над українським альбомом, п’ятим по рахунку, який теж десь на половину вже зроблений. Зараз у нас починається репетиційний момент, пора фестивалів та поїздок закінчується, починається осінь і ми починаємо плідно працювати над цими двома альбомами.

eulen:

Hi Haydamaky! In 2008 I saw you in concert in Poland and since then I am with your music. In the meantime, you changed a few members of your team and my question is whether this means that also resize your sound? Although I saw you a few times at concerts, but recently I had no opportunity to hear you live (except your website and you tube) in a new set and to know whether the difference, so I look forward to your new album. Big hugs for you my Haydamaky!

Іван Леньо:

Зміна музикантів тягне за собою зміну звучання. Можливо навіть не звучання, а подачу. Я насправді не дуже розумію, що людина запитує, тому що він більше розказує, стверджує, а як такого запитання немає. Так, ми працюємо зараз над двома альбомами: одним англомовним, одним українським. Щодо музикантів, то тут все зрозуміло, мені здається.

purity:

Привет! Сашко, а что вы носите в карманах обычно?) И Вы, Иван , тоже?) Ка прошли гастроли в Америке? Что больше всего хотелось купить для себя? на что не жалели денег в этом путешествии? Публика какая была? спасибо.

Іван Леньо:

Наприклад, я – не фетишист, в кишенях нічого зайвого не ношу, крім двох мобільних телефонів. І то, я намагаюсь їх носити не в кишенях, а маю на руках такі спеціальні засоби для їх тримання. За весь гурт відповідати не буду, бо це дуже довго. За себе скажу, що одним з важливих моментів з поїздки в Америку була моя зустріч з батьком і братом, яких я не бачив дванадцять років, вони там зараз живуть, як і сім мільйонів українців, розпорошених по всьому світу. І ми там з ними зустрілись, була фантастична зустріч, яка запам’ятається мені на все життя. Особливо коли Сашко з нью-йорськой сцени привітав батька з тим, що він може бачити свого сина на одному з найбільших фестивалів світу. Мій батько став колись тим, хто заставив мене грати на інструменті, тобто я не хотів бути музикантом. Це насправді було прикольно. А ще (це абсолютно не цікава для мене тема) я купив собі гарну екіпіровку для байка в Америці. У мене була ціль – зайти в гарний байк-шоп і вибрати собі те, що я хочу і те, що мені підходить. Тому що в Україні з цим набагато гірше, тобто малий вибір.

zoya111:

Доброго дня! Ви мали значно більше виступів закордоном, ніж в Україні. Що для Вас український слухач? Чим відрізняється від європейського, американського? Чи виправдовує Ваші очікування, бажання?

Іван Леньо:

Давайте розмежуємо поняття «український слухач» і «український гайдамацький слухач». Якщо мова йде про гайдамацького українського слухача, то він нічим не відрізняється від європейського чи американського, бо він знає, куди він прийшов, на кого він прийшов, він знає пісні і він очікує адекватності з нашого боку. Якщо йдеться про глядача, який чув дзвін, але не знає, де він, то я взагалі навіть коментувати не хочу. Тому що мені здається, що ми вже не граємо ті концерти, на які приходять люди, які навіть не знають, чого вони туди прийшли.

SS44:

Вітаю. Чи гастролюєте ви за кордоном? Якщо так, то яка з країн найбільш тепло зустріла етнорокерів України? На майбутнє маєте якісь думки стосовно розкрутки маловідомих виконавців? Яка основна причина недопущення до музичних каналів України цікавих виконавців важкого металлу або репу? Та і вас останнім часом не видно! :( Успіхів вам всім у творчості!

Іван Леньо:

Почну з останнього: яка основна причина недопущення до музичних каналів України цікавих виконавців?
У всі часи телебачення корегує рівень свідомості населення. Як на мене, багатьом із власників каналів вигідно тримати людей в інформаційному вакуумі або ще гірше – тримати їх просто на неякісному продукті і створювати навколо цього ажіотаж, що начебто це сучасно і це класно. Це свідома політика майже кожного каналу, тому що жоден канал не є незалежним. А так як цим світом, нажаль, правлять фінанси, то очевидно, що канали є публічниками цих маніпуляцій. Тому, коли на телебачення попадає якийсь цікавий гурт (неважливо, що він грає: метал, реп, регі, ска, гранж, хіп-хоп…), він буде контрастувати з тим загалом сірого і нецікавого і очевидно буде показувати людям різницю між тим і цим класним. І автоматично буде нівелювати всі ті потреби, заради яких телебачення працює. Тому у всі віки не допускалися на канали такі речі. Вже коли гурт стає мега-мега-мега популярним або коли хтось із вокалістів помре, або гурт розпадеться, тоді вони можуть подати це як новину, але яка вже не буде мати суттєвого впливу на сьогодення. Йдеться про те, що важливо жити зараз і тут. Не потрібно жити майбутнім (його ще нема), і не потрібно жити вчорашнім (бо його вже нема). Є сьогоднішній день, і наскільки ти будеш відкритий і свідомий в цю секунду, настільки ти можливо вже завтра зможеш зробити якісь адекватні кроки. Якщо, нажаль, на телебаченні цього не робиться, шукайте інші засоби. Мені взагалі здається, що ми живемо в шикарні часи, коли Інтернет дозволяє самому знайти майже все, чого потребує твоя допитливість, твоя тяга до інтелекту та інших речей.

А щодо, яка країна найбільш тепло зустріла етнорокерів – я не можу сказати. Всі країни зустрічають по-різному, і цікаво, і позитивно, в залежності від менталітету народу. Наприклад, естонці - дійсно доволі помірковані люди, тому наша енергія, така дуже імпульсивна, лягаючи на їх спокій, творить якусь таку субстанцію, яка не подібна ні на що, вони дуже специфічно сприймають концерт. Нам дуже подобається грати в країнах Скандинавії, це стосується Швеції, Бельгії, Фінляндії, Голландії. А що стосується тих країн, де більше сонця (Іспанія, Італія, колишня Югославія, Чехія, Словаччина), там люди подібні за менталітетом до наших і з перших тактів ведуть себе доволі розкуто, весело, драйвові.

Я):

Как спастись от осенный депрессии?Спасибо

Іван Леньо:

А ніяк. Не треба обов’язково від чогось спасатись. Не треба від цього спасатись, треба це переживати.
Це все одно, як жінки спитали у Бога, як спастись від того періоду, який приходить кожен місяць :)

Она):

У Вас есть дети?

Іван Леньо:

Так, у мене є дочка, її звати Маланка, їй скоро буде вісім років.

nokia-panda:

Привіт!!! який з українських етнофестивалів Вам подобається найбільше і чому? Чи відвідали ви цього року Сорочинський ярмарок? І, взгалі, яке ваше ставлення до "етнозібрання" такого типу? дякую!!!

Іван Леньо:

Персонально мені подобається фестиваль «Країна мрій» за правильний вибір місця, за правильний підбор виконавців і тому, що на фестиваль, як правило, приходить свідома українська інтелігенція, якої залишилось не так багато, це єдине місце, як на мене, де можна побачити її в такій великій кількості. Інші фестивалі, можливо через недостатнє фінансування, не мають можливості вибрати цікаве місце (або, якщо є гарне місце, то нема гарної інфраструктури, тому що окрім місця потрібно ще мати якісний звук, якісну сцену, світло і всі ті засоби, які дають можливість такому фестивалю відбуватись), тому вони, як на мне, трошки гірші. Звичайно я відношусь до них позитивно. Та вони ще не доведені до вершин, тому у нас всіх ще є багато того, над чим треба працювати. Але те, що вони відбуваються, це фантастично. До «Сорочинського ярмарку» власно я ніяк не відношусь, тому що мені здається, що він трошки лубочний, на ньому дуже багато неіснуючого, того, чого вже по-справжньому нема. Така величезна тяга до старого в такому вимірі не дуже корисна українцям, мені здається. Потрібно показувати сучасні українські ярмарки, з сучасними технологіями, з сучасними виконавцями, які б залишали в людях розуміння того, що ми є модна країна, ми самодостатня країна. А весь час утворювати такий захід, щоб продавати сало, яйця і інше, - мені це нецікаво.

Боброжелатель:

ваше отношение к украинской фабрике звезд

Іван Леньо:

Тут варто було б дізнатись, про що йдеться, про сам захід «Фабрика зірок», чи про тих, хто в ньому приймає участь. Я просто знаю двох хлопців (я з ними граю в футбол в команді «Маестро»), вони доволі позитивні, талановиті хлопці і тому, як на мене, їм варто було б мати більш якісний менеджмент і розкрутку для того, щоб дійсно проявити себе як різносторонні особистості, а не співати якісь чужі пісні, переспівувати ці пісні і бути в такому доволі рабському відношенні до продюсерів. Сама «Фабрика зірок», як на мене, - це повний … Як на мене, вона не має ніякого відношення до українськості. Я просто знаю, хто керує цим процесом, тому Україною там і не пахне.

zoya111:

Чи можемо ми сподіватися, що гурт "Гайдамаки" здобуде всесвітню славу і увійде в історію світової музики? (Вам і нам цього дуже бажаємо! Нехай Ваша зірка горить довго-довго!)

Іван Леньо:

Всесвітня слава – це не є наша мета. Наша мета – бути щасливими, щоб наші бажання збігались з нашими можливостями. І якщо на цьому шляху, на нашому шляху, трапиться так, що наша робота приведе до такого результату, що всі будуть вважати, що ми є світовими зірками, очевидно, ми будемо щасливими. Але безпосередньо ставити собі це за мету, мені здається, не варто. Тому що до цього ще, по-перше, дуже далеко, по-друге, нема ніякого шляху, який би привів до цієї мети, його ніхто не знає, можливо його навіть не існує. Але: роби, що робиш, і будь, що буде.

Yalovich1:

Привіт! Я хочу стрибнути з парашутом, але боюся. А як Ви відноситесь до экстремальних видів спорту?

Іван Леньо:

Я позитивно відношусь до тих видів спорту, екстремальність яких не межує зі смертю. Я сам захоплююсь багатьма видами спорту, як бачите, і на байку їжджу, і на велосипеді, і в гори лазимо. Багато де були. Я розумію, що це адреналін, який потрібен людині в певні часи його життя. Але там, де техніка може підвести і ти можеш загинути, мені здається, цього робити не варто. Я знаю приклади, коли люди обривалися з тих резинок, на яких вони скачуть з мостів, знаю, як не відкривались парашути, тому мені здається, що так аж сильно ризикувати життям не варто. Тобі це життя подарували тато з мамою, вони за тебе переживають, тому ризикуйте, але розважливо.

nokia-panda:

скажіть будь ласка, а вам набридають шанувальники? розкажіть про якийсь смішний випадок, що пов"язаний з вашими шанувальниками.

Іван Леньо:

Казати, що шанувальники набридають – це поводити себе зухвало. Очевидно, що в сьогоднішньому нашому стані ми досвідчені люди і спілкуючись з людьми, ми розуміємо, що всі люди різні, не можна когось називати поганим, а когось - гарним. Просто кожен йде своєю дорогою і являється унікальним в своїй прояві. А нервуватись з приводу того, що хтось поводить себе не так, як би ти хотів, щоб він себе поводив, - неправильно. Тому особливого дратування від шанувальників ми не відчуваємо. Можливо десь трошки дратує, коли в гримерку заходять люди, які тримають в руках пляшки з горілкою і вважають, що «Гайдамаки» - це таки розбишаки та алкоголіки, з якими можна приємно сісти і забухати. Тому очевидно, що такі люди нас трошки дратують, ми адекватно пояснюємо, що ми не п’ємо, тому що для нас це зовсім інший вимір і ми його не сповідуємо. Як не сповідуємо куріння і різні види наркотиків, які не допомагають жити, а навпаки - ведуть до фатального кінця. Взагалі ми не відносимося до того гурту, який колекціонує якісь дурнуваті новини навколо себе, створює якийсь чорний чи інший піар, який, грубо кажучи, ні про що не говорить, в одне вухо влітає, в інше вилітає. Для нас дійсно важлива наша робота, якість цієї роботи і самоствердження. Я вважаю, в цьому «Гайдамаки» цікаві, а не в якихось екстремальних, ненормальних подіях.

miramira:

Олександр часом виконує стейдж-дайвінг. чому б не поекспериментувати і не покидатися у натовп іншим музикантам? трубачу, наприклад, чи барабанщику з барабанами? :)

Іван Леньо:

Мені здається, що до цього повинні бути готові глядачі. Не завжди буває так, що сцена сформована по принципу європейського концерту, тобто нема ніяких турнікетів, які не дозволяють людям підійти ближче до сцени і поспілкуватись з вокалістом чи з кимсь із гурту напряму, торкаючись його, або щось подібне. В Україні, як правило, відгороджують забором цей куточок перед сценою і тому такої можливості немає. А коли ми виступаємо там, то таке трапляється. Барабанщик з барабанами звичайно туди не летить, тому що після цього закінчиться концерт, барабани назад вже ніхто не поставить. А трубач часто виходить в люди, скажімо так, тобто скаче зі сцени в натовп. Єдине, що він важить в два рази більше, ніж Сашко, тому його не так легко втримати.

miramira:

чи щось, чим ви пишаєтесь найбільше в житті?

Іван Леньо:

Я найбільше в житті пишаюсь тим, що сформував, або був одним із тих, хто формував гурт «Гайдамаки». І на сьогоднішній момент ми пройшли всі, як на мене, важкі періоди, в котрі можна було б втратити весь цей здобуток. Тому існування гурту «Гайдамаки», вже 15-річне, це і є, як на мене, мій найбільший здобуток. І я цим горджусь.

eulen:

У мене таке питання: які пісні ви співатимете надалі?Шукатимете тексти народних пісень чи створюватимете тексти самі?Хотілось би знати, чого від вас очікувати.

Іван Леньо:

Ну, наскільки я добре розумію те, що робиться всередині у Сашка, то він як автор текстів зараз знаходиться в такому стані, що йому хочеться писати тексти соціальні, тексти гострі і він над цим зараз працює. Щодо народних, то, як на мене, ми будемо відходити від того, що будемо прямо один-в-один співати якусь народну пісню. Ідеться про те, що все-таки пісня має бути піснею. І тут важливий авторський текст.

miramira:

привіт, наші дорогі Гайдамаки! чи вдається вам радіти кожній миті життя? наведіть, будь ласка, приклади.

Іван Леньо:

Вдається. Насправді ми за цим слідкуємо. Тобто ми дозуємо попадання в нашу свідомість і в наші емоційні поля негативну інформацію і позитивну. Тому, вдається нам радіти життю. Наприклад, буквально на днях ми раділи народженню донечки у нашого басиста. Наприклад, ми раділи тому, що приземлилися в аеропорту міста Бориспіль, пролетівши десять годин (з Торонто). Наприклад, я радів тому, що їхавши на байку, мало не вписався в поворот і міг наробити шкоди і собі, і байку. Але мене, як бачите, пронесло, тому я дуже був з цього задоволений і радів. Сьогодні зранку, наприклад, я приїхав в гараж до мого одного дуже доброго товариша (байкера Геннадія) і ми пораділи з того приводу, що він хоче їхати в Карпати, його запросили на дуже цікаву подорож, він запропонував мені і ми домовились, що ми поїдемо разом. Це такі невеличкі миті радості, але вони мають бути і ми знаходимо на них час.

miramira:

хто ваші друзі? це обов'язково творчі люди? як стати вашим другом?

Іван Леньо:

Наші друзі - не обов’язково творчі люди. Мені здається, що тут варто було б зупинитись на значенні слів «творча людина», що людина має на увазі. Але йдеться про те, що, скоріше за все, нашим другом може стати людина, яка сповідує ті цінності, які сповідують «Гайдамаки» - і філософські, і життєві, людські. Як стати? Просто зустрітися з нами коли-небудь десь, поспілкуватись. Якщо наші, навіть не знаю, як сказати, вібрації співпадуть, - не питання.

miramira:

чи є щось "ВЕЛИКЕ" у цьому житті?

Іван Леньо:

Є. Повага один до одного.

Комментарии (3)

символов 999

SS44 13 лет назад
Респект мужикам, интересное интервью!

Прокомментировать Мне нравится
_оксана 13 лет назад
What did you want to become when you were younger? Or did you know that you always wanted to be musicians?

Прокомментировать Мне нравится
- golovina olena 13 лет назад
  dear Oksana, you will be able to see the answer later on Facebook
  
  Прокомментировать Мне нравится

У нас в гостях группа ГАЙДАМАКИ!

Ответы 20

Комментарии (3)

Радио

Новости партнёров