Эксперт о том, почему в Украине нарушают права женщин

20

В гостях у news.tochka.net президент женского правозащитного центра "Ла Страда-Украина" Екатерина Левченко.

Вэб-конференция с Катериной Левченко состоится на news.tochka.net 7 марта в 14.00

Недавно спикеру Верховной Рады Владимиру Литвину пришлось оправдываться за свои слова о "превосходстве мужчин" и "низших существ - женщин".

Президент Виктор Янукович приглашал европейцев в Украину весной, поскольку "в городах украинских начнут раздеваться женщины" и посылал женщин на кухню "показывать там свои прихоти".

Премьер Николай Азаров заявлял, что "не женское это дело - проводить реформы в Украине", а премьер Крыма Анатолий Могилев нахамил политику Александре Кужель.

Спросите, у Екатерины Левченко, почему украинские политики позволяют себе сексистские высказывания.

Узнайте у эксперта, почему в Украине нарушают права женщин и как с этим бороться.

Спросите Левчекно, почему в Верховной Раде, Кабмине и других органах власти так мало женщин.

Расспросите эксперта о том, что можно сделать для достижения равноправия мужчин и женщин.

Узнайте у Левчекно, когда в Украине будет преодолена дискриминация по половому признаку.

Екатерина Левченко родилась 1966 года в городе Харьков. Закончила Харьковский государственный университет, экономический факультет и аспирантуру.

В 2004-2006 годах работала советником министра внутренних дел по правам человека и гендерным вопросам. Была народным депутатом 5-го созыва в 2006-2007 годах.

Является национальным координатором в Украине Международной программы "Ла Страда: Предотвращение торговли женщинами в странах Центральной и Восточной Европы".

Возглавляет центр "Ла Страда-Украина" с 1997 года.

С 2004 года является экспертом женского фонда ООН - ЮНИФЕМ в вопросах гендерной политики и предотвращение торговли женщинами.

Екатерина Левченко - доктор юридических наук, кандидат философских наук, профессор

Ответы 16

Марина:
24
Насколько в Украине на сегодня существует Консолидация общественных женских организаций? Если ДА, то насколько она реально действует: ежегодные форумы, стратегическое планирование, анализ перемен...? Если НЕТ, то видите ли Вы необходимость начать работу в этом направлении и какие шаги будут первыми?
Катерина Левченко:
Доброго дня. Дякую за запитання, воно цікаве і актуальне. Можу сказати, що з моєї точки зору, є консолідація жіночих організацій і громадських організацій. Коли ми говоримо про консолідацію, кожен вкладає в це поняття свій зміст. Для мене консолідація – це, перш за все, однодумство і спільні дії, коли потрібні спільні дії. Просто проводити спільні заході, збиратися попити чайку і обговорювати питання – на сьогодні на це немає часу і часто немає можливостей, бо ми з різних регіонів України. Але, якщо виникають гострі питання, на які потрібно реагувати спільно, тоді і консолідуються жіночі організації. Я можу навести приклади. Сьогодні дуже популярна форма консолідації, коли ми робимо спільні заяви, спільні листи керівникам держави з того чи іншого факту порушення прав жінок. Зазвичай такими консолідуючими точками виступають Інтернет-сайти (сайт Харківського ґендерного музею, сайт «Ла Страда», сайт Української Гельсінської спілки з прав людини) – там збираються підписи. Наприклад, зараз на сайті Ґендерного музею відкрито збір підписів під листом проти останнього дискримінаційного висловлювання спікера парламенту про те, що жінки стоять на сходинку нижче, ніж чоловіки. Це обурило і жінок, і чоловіків. Тому що не дуже гарно мати в країні такого лідера законодавчого органу влади. З моєї точки зору, думати, що консолідація, це коли спільно їдуть колонами, це помилка. В сучасному інформаційному суспільстві (якщо ми ще не є таким, то ми йдемо до цього суспільства) саме в спільних ідеологічних діях полягає консолідація. Я дуже люблю приклад, який приводять колеги-правозахисники, коли кажуть, що правозахисний рух (а жіночий рух відноситься до нього) – це коли багато людей сидять в одному човні і кожен хоче плити туди, куди йому потрібно. І це правильно, бо є різні організації з різними інтересами. Але коли є зовнішня загроза, тоді цей човен гуртується і пливе в один бік.

Понравился ответ? Поделись:

Елена:
22
Как донести до женщин, что вопросы защиты гердерных прав, например, дискриминация женщин на рынке труда, касаются каждой женщины, и от ее личной неравнодушной позиции зависит соблюдение гендерных прав?
Катерина Левченко:
Також важливе питання і складне питання. Відразу хочу сказати, що питання абсолютно слушне і в самому питанні доноситься дуже важлива думка – поки ми, кожен і кожна, не будемо розуміти, що є порушенням наших прав, окремим організаціям і окремим громадянам буде дуже складно їх захищати. З цього приводу я дуже люблю приводити приклад з життя моєї старшої доньки: коли їй було 10 років вона була в дитячому таборі, вона зателефонувала мені і дуже схвильовано каже: «Мама, мені термінова потрібна Конвенція про права дитини». Я запитала, що трапилось, вона відповіла: «Мої права порушуються, але я не можу згадати, за якою статтею». Цей приклад я приводжу неодноразово, тому що я нею дійсно пишаюсь і це говорить про те, що у людини є відчуття того, що таке права людини і де вони порушуються. Це відчуття об’єднує людей, які працюють в жіночих і правозахисних організаціях. Це можна донести різними шляхами. Можна і варто говорити про навчання. На жаль, сьогодні в школах немає такого предмету «Права людини» (є лише в окремих ВНЗ), і дуже часто цей предмет переростає в дуже формальні речі, не несе потрібного змісту. З іншого боку, багато спілкуючись з вчителями, я неодноразово чую, що досить говорити з дітьми про їх права, тому що діти, перш за все, мають обов’язки, тому що діти стали такими розбещеними і неслухняними – це саме тому, що ми їм багато дозволяємо. Вони мають багато прав і в результаті ми отримуємо таку негативну картину. Але з моєї точки зору, це абсолютно помилкова позиція. Тому що самі по собі права людини існують тільки в суспільстві. Немає прав людини у людини, яка живе на острові і не з ким не спілкується. Права людини з’являються лише тоді, коли люди взаємодіють один з одним. Якщо дитину навчати правам людини, то вона, перш за все, буде поважати права інших. Тож я дуже багато надій покладаю на освіту. Але не лише на традиційну шкільну освіту, я вважаю, що дуже багато сьогодні можуть зробити соціальні мережі і Інтернет, тому що саме там молодь і дорослі люди обмінюються думками і подіями, які стались в їх житті. Якщо допомагати розуміти і відчувати, що є порушенням прав, що є дискримінаційним, тоді більше людей буде це розуміти і в суспільстві сформується критична маса. І третя складова, яка дуже важлива (окрім діяльності самих громадських організації), це, так звана, політична воля і бажання того, щоб права жінок і права людини (це нерозривні категорії) стали не декларацією, а були реальністю нашого життя. Мені здається, що це найбільш утопічний шлях, тому що поки наші політики не демонструють реального розуміння цих питань і не демонструють розуміння того, що без дотримання прав людини, без верховенства права суспільство не може розвиватись не лише політично, а і економічно.

Понравился ответ? Поделись:

Ольга:
12
Скажіть, будь ласка, чому нашому президенту і премєру зійшли з рук всі їх образливі висловлювання про жінок?
Катерина Левченко:
Я маю сказати, що вони не просто зійшли з рук, а ті суди, до яких ми звертались, визнали відсутність дискримінації. Тобто не те, що їх не помітили, а навпаки.
Наприклад, відоме висловлювання Азарова, яке два роки тому сколихнуло суспільство не лише в Україні, а і за кордоном (але хто ж тоді знав, що такого буде ще багато), коли він сказав, що робота в уряді є дуже важкою, тому там не місце жінкам. Не місце жінкам в державному управлінні, бо керувати державними справами мають лише ті люди, які можуть працювати 16 годин на добу, вміють говорити «Ні» своєму керівництву і можуть відповідально ставитись до своєї роботи. Тобто відразу сформований такий негативний імідж, не відповідаючий реальності, тому що є багато чисельних прикладів, які спростовують такий підхід. Але і Печерський районний суд Києва, і Апеляційний, і Вищий суд не побачили в цьому вислові дискримінації, а побачили лише свободу слова, свободу вираження думки і одночасно назвали це «оціночним судженням», яке відповідно до Цивільного кодексу не може підлягати оскарженню. Ми оскаржували в Адміністративному суді м. Києва дискримінаційні документи Кабінету міністрів і МВС, які стосуються обмеження прийому дівчат до ВНЗ на державне замовлення. Хоча в 2011 році завдяки такому експерименту було прийнято 50 дівчат порівняно з 800 в 2010 році – ніхто не побачив дискримінації. Про що це говорить? Я для себе виділила декілька варіантів. По-перше, відсутній принцип верховенства права, відсутнє розуміння того, що є права людини. По-друге – елементарна невихованість. По-третє – елементарна неосвіченість. Якраз під час одного з судових засідань представник Міністерства юстиції, який представляє Кабінет міністрів, сказав, що на території України не діють норми міжнародних документів. В принципі, це правда: на жаль, не діють. Але мова в суді йшла про інше, посилались на Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. До речі, наші українські суди дуже мало використовують ті міжнародні документи, які відповідно до 9 статті Конституції є частиною нашого законодавства.
Толерантність суспільства до дискримінації і до порушень прав людини. Коли ми почали свою кампанію в 2010 році, ми зустрічали різну оцінку наших дій. Ми зустрічали підтримку, але водночас і багато слів про те, що ми займаємось не тими речами, що ми займаємось дурницями, взагалі тут немає ніякої дискримінації. Тобто толерантне ставлення до таких речей, на жаль, в суспільстві відсутнє. І взагалі, сама по собі сучасна політична ситуація, коли тим, хто має владу, можна все. Це найбільш м’які порушення або дискримінаційні висловлювання, які характеризують сьогоднішню владу, вони дуже часто губляться в тій великій купі інших порушень, в тій несправедливості, яка є.

Понравился ответ? Поделись:

Маша:
10
Почему Вы подали в суд только на г-на Азарова и оставили без внимания, к примеру, сексистские заявления Януковича?
Катерина Левченко:
Я хочу сказати, що зараз, окрім того, що юристи допомагають приблизно в 30 справах, які пов’язані з домашнім насильством, з насильством щодо жінок (у нас є можливість безкоштовно допомагати громадянам), ми ведемо дві справи – проти Азарова за його дискримінаційний вислів і проти Міністерства внутрішніх справ за дискримінацію дівчат при прийомі до ВНЗ. Це складно. Ресурс часу, ресурс людей, ресурс сил. Кожна справа – це не просто написати позов. Його треба продумати, відстоювати, захищати, зустрічатись з людьми, відстоювати свою позицію, досліджувати документи, слідкувати за змінами, які відбуваються – це дуже непросто. І не можна об’єднувати в одному позові вислови різних людей. Крім того, кожен позов коштує грошей. Тому навіть ці дві справи (до речі, вони є першими антидискримінаційними в Україні) дуже чітко показали, що наші судді, представники державних структур, які мають представляти інтереси цих структур, не мають розуміння того, що таке дискримінація, не знають міжнародних документів і не використовують їх в своїй роботі. Це дуже наглядно видно по тим ухвалам, які ми маємо. Тому що в кожному позові ми обов’язково посилаємося на Європейську конвенцію з прав людини, на Конвенцію ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Але в жодній ухвалі ви не знайдете жодного посилання на ці документи. Без дотримання таких міжнародних документів Україна не може рухатись вперед. Для нас це важливо, тому що порушуються норми цих документів і це дає нам можливість оскаржувати судові рішення в міжнародних інстанціях. По першій справі ми звертаємось в Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. По другій справі після рішення Вищого спеціалізованого суду, якщо не отримаємо позитивного рішення, будемо скаржитися до Європейського суду. Дуже важливо, щоб державні структури і представники правових кіл розуміли, що ми їм цим допомагаємо. Це реальна допомога, тому що не маючи практики в цій сфері, вони не можуть напрацьовувати досвід і знання. Будучи викладачем у ВНЗ, я знаю, наскільки важливий той практичний досвід, який я маю, коли я несу це студентам, коли я працюю з аспірантами. Це дійсно дуже-дуже важливо.

Понравился ответ? Поделись:

Активистка:
9
Вы поддержите марш феминисток на 8 марта в Киеве и почему?
Катерина Левченко:
Так, завтра багато працівників «Ла Страда» збираються на цей марш, і я збираюсь. В минулому році він також проводився, але я не змогла піти і потім дуже жалкувала. Я його підтримую, тому що історично 8 Березня – це не просто Жіночий день, це День боротьби жінок за свої права. Сьогодні зрозуміло, що якщо не будеш боротись за свої права, то і мати їх не будеш. Марш – це певною мірою політичний крок, це вияв тих ідей і думок, які є у представників різних громадських організацій. Я не можу давати йому оцінок, тому що він відбудеться тільки завтра. Я сподіваюсь, що він відбудеться цікаво і далі такі публічні акції будуть поводитись містами і селами України для того, щоб привертати увагу до проблем.

Понравился ответ? Поделись:

Кіт:
5
Чим закінчився ваш позов проти Азарова?
Катерина Левченко:
Позов закінчився, підготовлений пакет документів. Ми готували документи більше півроку, тому що нам не хотіли легалізувати документи, нам не хотіли давати ухвалу судів, нам відмовляли, коли ми зверталися усно – нам доводилось звертатись письмово до вищих інстанцій, чекати місяць і після цього ми отримували документи. Робилось все можливе для того, щоб відтермінувати посилання цих документів до міжнародних структур.
В Україні є уповноважений орган державної влади в сфері політики захисту прав жінок і ґендерної рівності – на сьогодні це Міністерство соціальної політики України. До цього це було Міністерство сім’ї, молоді і спорту, яке ліквідовано в грудні 2010 р. Міністерство соціальної політики поки не має сьогодні в підпорядкуванні структур, які працюють в областях. Але завданням цих структур є просування прав жінок, просування ґендерної рівності. Запрошуйте їх в якості третіх осіб, вони мають доводити дискримінаційність тих чи інших положень державних структур або приватних підприємців. Вони мають приймати звернення і скарги за фактами порушень прав жінок і ґендерної дискримінації. Вони мають створити соціальні органи, які мають приймати ці документи. На сьогоднішній день таких комісій, на жаль, немає. І це також призводить до того, що коли питають, а скільки взагалі справ, які пов’язані з порушенням прав жінок, а скільки скарг – виходить, що їх немає. Тому що їх нема куди подавати. Дуже яскравий приклад, коли не було Закону «Про попередження насильства в сім’ї» і не збиралась статистика, у нас взагалі ніхто не розумів масштабів цього явища. Сьогодні ми знаємо, що щорічно більше 120 тисяч людей звертаються до органів внутрішніх справ за фактами насильства в сім’ї. Тобто з’явились органи, до яких звертатись, з’явилась статистика, є Закон – і проблема стала візуалізована. Тож поки ми не будемо звертатися, не будемо оскаржувати дискримінаційні дії (нехай на перших порах це будуть невдалі, невиграшні позови) – але, тим не менш, потрібно примушувати державу реагувати на такі порушення.
Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» прийнятий в 2005 році, в цьому законі є стаття, яка називається «Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань». В ній говориться, що людина, яка відчуває, що вона стала об’єктом дискримінації або до неї застосовані сексуальні домагання, може звертатись до уповноваженого органу влади, до його підрозділів на містах, до уповноваженого в Верховній раді з прав людини, до міліції, до прокуратури, до суду та міжнародних організацій. Для того, щоб реалізувати цю статтю в 2009 році Міністерством сім’ї, молоді та спорту, яке тоді займалось цими питаннями, було створено спеціальну Експертну раду з питань розгляду скарг за фактом дискримінації за ознакою статі. Змінилась влада, пройшло півроку, в вересні роботу цієї Експертної ради відновили, було декілька засідань. Я була членом цієї Ради, до речі, ми розглядали і позов на Азарова – ця Рада визнала дискримінаційним це висловлювання. Але скільки ми не просили Міністерство надати нам протоколи і рішення, нам було усно відмовлено, а на наші письмові звернення Міністерство відповіді не давало. Після того як Міністерство ліквідували, відповідно, ця Рада перестала існувати. В листопаді, як тільки Міністерство соціальної політики стало відповідальним за права жінок, ми знову звернулись туди з листом, з пропозицією відновити цю Раду, з готовністю брати участь і з питанням «Коли?» В лютому ми отримали дуже цікаву відповідь, що Рада дійсно не працює, але вона запрацює як тільки будуть прийняті документи, пов’язані з реалізацією Закону «Про боротьбу з торгівлею людьми». Знаєте, я юрист, але зв’язку між двома законами я не бачу ніякого. Це говорить, на жаль, про те, що а ні заступник міністра, який підписував цей лист, а ні працівники Міністерства, які його готували, не знають законів, не розуміють їх. Фактично вони дали абсолютно непрофесійну відповідь. Тоді ми пішли іншим шляхом, тобто ми весь час експериментуємо з нашими державними структурами, – ми послали чергову скаргу з проханням розглянути питання, яке пов’язане з дискримінацією. Скарга надіслана, але відповіді не отримано. Я закликаю всіх, хто не байдужий до цієї теми, звертайтесь до Міністерства соціальної політики зі своїми скаргами – нереагування на скарги є порушенням законодавства. А якщо законодавство порушується, можна звертатись і до суду, і до органів прокуратури.

Понравился ответ? Поделись:

Lisa:
4
Підскажіть, будь ласка, як можна подолати дискримінацію жінок в Україні? Чому ми почтійно маємо звідусіль чути, що наше місце на кухні, з дітьми, або ще десь. Чому завжди потрібно доводити чоловікам, що ми не гірші від них, аби отримати кращу роботу? Чому взагалі щось комусь потрібно доводити? дякую
Катерина Левченко:
Я б не хотіла, щоб ми розуміли, що слова про права жінок спрямовані проти чоловіків. Коли ми говоримо про дискримінацію, це зовсім не означає, що такі погані чоловіки дискримінують таких гарних жінок. Мова іде про ті суспільні інститути, які є. Дуже часто носіями стереотипних дискримінаційних уявлень сьогодні є не лише чоловіки, а і жінки. Дуже важливо, щоб не лише жінки, а і чоловіки розуміли, що від того, що зменшується обсяг порушень прав тієї чи іншої групи виграє все суспільство. Права жінок – це не є проблема лише жінок, це проблема всього суспільства. Якщо ми будемо це розуміти, то, мені здається, ми скоріше прийдемо до того, що дискримінації буде менше. З моєї точки зору, подолати дискримінацію неможливо, але зменшити її прояви – необхідно.

Понравился ответ? Поделись:

Rik:
4
Чому це хамло Могильов дозволив собі так говорити з жінкою - Олександрою КУжель? Він при всіх натякнув про клімакс, образив її і йому за це нічого не було. Як таке може бути, щоби чоловік займав таку високу посаду і був настільки невихованим бидлом. дякую
Катерина Левченко:
Багато ми вже про це говорили. Але ж Ви самі написали в питанні «чому це хамло Могильов» – Ви дали відповідь на питання. Тому що, повертаючись до моєї попередньої відповіді: невихованість, неосвіченість, незнання законів – це все демонструється як в вашому питанні, так і в інших сферах діяльності. Але відразу для пана Могильова зауважу, що з мого боку це оціночні судження.
Є приклад, в 2010 році міністр внутрішніх справ Франції на одному з масових заходів дозволив сказати, що один араб – це нормально, а коли їх збирається багато – це вже жах. Він програв в суді позов антирасистської організації, він заплатив 10 тисяч євро штрафу. Я не знаю, яким чином склалась його подальша доля, але суд визнав це расистським і дискримінаційним. Наша судова система побудована таким чином, що кожного разу потрібна жертва. Тобто в нашому випадку казали: «А Ви ж особисто не постраждали». А те, що це має впливати на цілу соціальну групу – цього у нас не визнають. Рівень представництва жінок на вищих посадах в політичній сфері якраз показує, що шансів у жінок менше, ніж у чоловіків.

Понравился ответ? Поделись:

Світлана Іванівна:
4
жінки бояться говорити про те, що до них пристають на роботі, бо це викличе скандал, неприємності. Звідки такий страх.?Чому так званий сором страшніший за ту образу?
Катерина Левченко:
Тому що сором страшніший за образу. І у випадках насильства в сім’ї, і у випадках сексуальних домагань, і у випадках торгівлі людьми винною традиційно вважається жінка. Тобто коли виникають питання, пов’язані з насильством, з дискримінацією, дуже швидко думка повертається таким чином, що потерпіла особа виглядає як винна – вона була не так одягнена, не так себе поводила, вона дозволяла собі говорити більш відкриті речі і т.і. Тобто потрібно ходити в сірому закритому платті, мовчати, не піднімати очей, ходити в довгій спідниці – тоді, якщо до вас пристануть, можна сказати: «Я захистилася повністю». Дуже важливо, щоб, перш за все, жінки відносились толерантно і підтримували тих, хто потерпає, щоб розуміли, що це є порушенням. Щоб це знали профспілкові лідери і профспілкові організації. І важливо, щоб покарання за сексуальні домагання були в нашому Кодексі про адміністративні правопорушення і, якщо це потрібно, в Кримінальному кодексі. Поки санкцій за сексуальні домагання у нас немає.

Понравился ответ? Поделись:

Максим:
4
Екатерина, в чем женщины в Украине дискриминируются? У нас ведь не Иран или Афганистан. Где вы видите неравенство?
Катерина Левченко:
Найбільш свіжіший приклад з вищими навчальними закладами. В 2010 році за державним замовленням прийнято більше 3 тисяч хлопців і трохи більше 800 дівчат (тобто співвідношення 4:1). Станом на початок 2010 р. в міліції працювало до 20% жінок, і взагалі фемінізація правоохоронної діяльності – це сучасна тенденція, яка спостерігається в усіх країнах. В 2011 році прийнято близько півтори тисячі хлопців і 50-55 дівчат (тобто в 16 раз менше). Ось вам дискримінація. Тобто обмежений доступ жінок до отримання безкоштовної вищої освіти в вищих навчальних закладах МВС. Таких прикладів можна наводити багато. Якщо ви відкриєте оголошення про працевлаштування, ви побачите, що на велику кількість посад приймаються чоловіки, навіть тоді, коли ця посада не є ґендерно обумовленою. Взагалі, професій якими можуть займатись або чоловіки, або жінки, дуже мало. Але навіть ґендерно нейтральні професії дуже часто вказуються для чоловіків. Це також вияв дискримінації. Коли ми подивимось на статистику насильства в сім’ї (я беру лише офіційну статистику МВС Департаменту профілактики правопорушень), статистика показує, що приблизно 93% осіб, які є потерпілими – це жінки.
Дискримінація – це не означає, що жінок б’ють, що ми маємо ходити в хіджабах або чадрах, що ми взагалі не можемо виходити на вулицю, тощо. Визначення дискримінації – це нерівні можливості, нерівний доступ для різних соціальних груп.
І політика: менше ніж 8% жінок в ВР, така статистика також показує, що доступ жінок до управління набагато менший, ніж у чоловіків. Вчора у нас був дуже брутальний відеозв’язок з російськими колежанками, які дуже образливо про власних жінок говорили, що не може кухарка керувати державою. По-перше, це жахливо лунає. По-друге, якщо порівнювати: водій може, охоронець може, чому кухарка не може? А по-третє, не розуміють того, що політика не є професійною справою. Професійним має бути управління, управлінська діяльність. А політика – це наша з вами справа. І не професіонали, які сидять в закритих кабінетах і яких ми не бачимо, мають творити політику, а люди, якщо держава розвивається демократично.

Понравился ответ? Поделись:

Катя:
3
Существует убеждение, что церковь, как институт, не способствует гендерному равенству. В частности, православные, католики и греко-католики против права женщины на аборт. Церковь так же поддерживает идею верховенства мужчины. Согласны ли вы с тем, что вмешательство церкви в государственную политику вредит правам женщин?
Катерина Левченко:
З моєї точки зору і так записано в Конституції, церква має бути відділена від держави. Так само як школа має бути відділена від церкви. Будь-яка демократична держава має дуже чітко дотримуватись цього принципу. На жаль, сьогодні ми маємо багато прикладів того, що церква починає втручатись в світське життя. Це ще не тенденція, але ми бачимо такі ознаки. Церква намагається впливати на різні рішення, в тому числі на питання, які пов’язані з сімейною політикою, з захистом прав дітей, з питаннями репродуктивних прав жінок. Толерантне ставлення до політики в сфері репродуктивного здоров’я, яке було за радянських часів і 20 років незалежної України, сьогодні зазнає дійсно серйозних атак з боку різного роду релігійних організацій, які прикриваються знаменами церкви. Тож якраз завтрашній феміністський марш буде присвячений тому, що церква не має втручатись в репродуктивні права жінок.

Понравился ответ? Поделись:

wow:
3
Доброго дня скажіть будь-ласка як ви ставитесь до активісток фемен яка ваша точка зору? Обгрунтуйте будь-ласка відповідь оскільки вона дуже важлива. заздалегідь дякую.
Катерина Левченко:
Особисто я з ними не знайома, тому мені складно говорити. Щодо їх акцій, можу сказати, що вони спонтанні, мало ідеологічні, несистемні і безрезультатні в тому плані, що вони абсолютно неглибокі. Тобто проблема піднімається, проблема зачіплюється, але все, що робиться, – робиться поверхнево. І реальний результат, якого, я думаю, хотіли добитися представниці цієї організації, не співпадає з очікуваним. Так мені здається. З жіночими громадськими організаціями, які я знаю і які використовують більш традиційні методи ведення роботи, вони, скоріш за все не спілкуються, я не маю такої інформації.

Понравился ответ? Поделись:

Антон:
3
Екатерина, как вы уживались в НУ-НС с такими политиками как Григорович или Лукбянова? Эти женщины ведь ведут политики, мягко скажем, не направленную на защиту женщин. Взять, к примеру, инициативу Лукьяновой о налоге на бездетных. Почему вы ушли из политики? Собираетесь ли баллотироваться снова в депутаты?
Катерина Левченко:
Відразу скажу, що я недовго була депутатом, близько півтора року, пані Лук’янова тоді не була депутатом. Лілія Григорович була депутатом, як і зараз, вона очолює велику жіночу організацію, яка називається «Союз Українок» – це одна з найстаріших організацій в Україні. Це якраз приклад того, що роль жінки, права жінок і те, яким чином їх можна досягати, можна розуміти по-різному. Є одна модель того, яким чином жінки себе позиціонують в соціальному просторі – як це робить «Союз Українок», є інша – як робимо ми. Я взагалі уживаюсь з багатьма людьми. Проблема якраз полягає в тому, що ми маємо вміти жити з різними людьми, навіть якщо наші точки зору протилежні. Тому що якщо ми не будемо вміти поважати навіть тих, з ким ми не маємо однакових позицій, ми ніколи не досягнемо суспільства, яке буде розвиватись спокійно, стабільно і демократично. Може якраз саме тому, що такої позиції не вистачає, в парламенті ми весь час спостерігаємо кулачні бої. Хоча я можу їх зрозуміти, особливо опозицію, яка дуже часто їх ініціює, тому що настільки брутально порушуються процедури. А демократія – це процедура, немає процедури – немає демократії. Настільки брутально порушуються правила, що іноді просто немає іншого виходу, ніж такі радикальні заходи, щоб привернути увагу. До речі, це зрозуміли і ми з вами. Наприклад, «Податковий майдан» поміг змінити Податковий кодекс, акції афганців і чорнобильців допомогли зупинити зміни в законодавстві, якщо не повністю, то частково. На все потрібно реагувати.
Зараз ми звернулись до Катерини Лук’янової з двома листами з приводу її двох законопроектів, які стосуються обмеження віку для використання штучних репродуктивних технологій для жінок і по введенню податку на бездітність, обґрунтувавши в наших листах те, що подібні дії є дискримінаційними. Вони є і втручанням держави в приватне життя, вони порушують право жінки на свободу розпоряджатися своїм тілом. Вони взагалі не враховують економічний і соціальний стан, особливо податок на бездітність. Тобто людина має право розпоряджатися коли, скільки, як, з якою періодичністю мати дітей. А держава чітко встановила, що до 30 років ти обов’язково маєш мати хоча б одну дитину – на це держава не має права. Дуже важливо розуміти, що не потрібно прикриватися тим, що зменшуються податки для багатодітних родин, що їм буде краще. Коли йде мова про сім’ї з дітьми, може йти мова про захист прав дитини – це окреме питання. Але коли мова йде про репродуктивні права людей, то ніякої мови про захист прав дітей не йде. Може Катерина Євгенівна дослухається до наших пропозицій, може не дослухається, може парламент не підтримає їх.
Мені здається, що я знаходжусь в політиці весь час. Я дуже глибоко переконана, що політика – це не лише Верховна рада. Так, Верховна рада – це місце, де ти можеш голосувати за закони. Але якщо говорити про законотворчу складову, яка мені дуже подобалась, де я мала певні результати, – я продовжую займатись цим і зараз. Ми працюємо з різними фракціями, комітетами, депутатами, наші експерти готують законопроекти, які передаються депутатам, вони їх реєструють. Це законопроекти, які направлені на захист прав дітей. У нас багато невідповідностей між національним законодавством і міжнародним законодавством. Зараз ми створили робочу групу по розробці нового законопроекту, пов’язаного з протидією ґендерному насильству, тому що Україна підписала нові документи Конвенції ради Європи по боротьбі з насильством щодо жінок. Тобто ця робота весь час іде, це політика. Крім того, те, що ми з вами робимо сьогодні, це також політика. Ми з вами просуваємо політику захисту прав жінок і ґендерної рівності. Працювати в Міністерстві – це не є політика, це державне управління.

Понравился ответ? Поделись:

Кома:
3
Есть достаточно действенный способ для чиновников - жаловаться на них в ЕС и США, чтобы им запрещали въезд в развитые страны. Есть такие списки для России и Беларуси. Скажите, есть ли такие списки украинских чиновников? Если нет, то возможно правозащитные организации должны создать такие списки и подать их дипломатам
Катерина Левченко:
Я прихильниця цього способу. В минулому році я мала зустрічі в США, коли 10-12 захисників прав людини від’їжджали до США для того, щоб донести інформацію про права людини, це була наша власна ініціатива. Є «Закон Магнітського», є список, який обмежує в’їзд до США. До речі, ця думка і ця позиція знаходить серйозну підтримку у багатьох правозахисних організацій. Але політика в США і в ЄС різна в цьому плані, це не можна об’єднувати. Їх точка зору полягає в тому, що віза – це міра, яка захищає їх кордон. З моєї точки зору, на сьогодні європейські країни ще не готові вводити такі санкції щодо українських чиновників. Я можу їх зрозуміти з правової точки зору, але мені дуже складно відчувати це з точки зору звичайної людини. Кожного разу я ставлю одне і теж саме питання: «Що з нами мають зробити, щоб такі санкції були введені?» Чого ми маємо чекати? Ситуації, яка є в Білорусі, або ситуації, яка є в Сирії? Погано сьогодні живеться: наші податки витрачаються не туди, куди це потрібно, наші права обмежуються, коли ти маєш свою окрему точку зору, ти починаєш отримувати тиск з боку різних державних структур і правоохоронних органів. Тобто не потрібно ж чекати того, щоб були якісь масові розстріли або проблеми. Тому можу сказати, що хотілося б більш дієвої позиції міжнародного співтовариства. Хоча останнім часом ми бачимо публікації від різних дипломатів дуже високого рівня з різних країн, які містять в собі дуже негативні оцінки ситуації, яка є в Україні. Як в тому прислів’ї: «А Васька слушает, да ест». Дуже важливо, щоб сьогодні прислухувались і політики вищого рівня, і щоб всі ці речі знали наші громадяни, щоб мали тиск на політику. Бо їздити до Європи хочемо ми всі. Кількість українців, яка виїжджає за кордон, щороку збільшується і не хотілося б, щоб через таку безвідповідальну політику керівництва страждали громадяни України.

Понравился ответ? Поделись:

Vona:
2
расскажите, пожалуйста, кто финансирует деятельность Ла-страды. спасибо
Катерина Левченко:
Питання дуже просте. Кого це питання цікавить, зайдіть на наш сайт і в наших річних звітах ви прочитаєте весь перелік програм і донорів, які фінансують. Нашу організацію фінансують здебільшого різні міжнародні організації, які зареєстровані в Україні і є легальними, тобто ми маємо абсолютно легальне фінансування, яке іде через рахунок організації. Наприклад, фінансує Міністерство закордонних справ Данії, яке має спільну з Україною програму в сфері боротьбі з торгівлею людьми. Фінансує «Avon» – це дуже цікава велика кампанія. Я вже маю нове кольє, яке було презентовано минулого тижня в Вашингтоні. Частина коштів від продажу спеціальних продуктів (це браслет, каблучки, інші прикраси) «Avon» не тільки в Україні, а в усьому світі відправляє на боротьбу з насильством щодо жінок, на боротьбу з раком молочної залози і підтримує програму в сфері охорони навколишнього середовища. Вже декілька років ми співпрацюємо з «Avon-Україна», і в цьому році «Ла Страда» отримає підтримку «Avon Foundation» – це також наші дуже серйозні спонсори. Фінансують міжнародні організації МОМ, ОБСЄ, РЄ. Фінансують посольства держав в Україні, які мають спеціальні програми на підтримку прав людини. В різні роки фінансувало посольство Німеччини, посольство США. Є благодійні внески людей – це робиться добровільно, на сайті є рахунок. Є інші донори, їх було дуже багато, я не можу їх всіх перерахувати. Хто нас ніколи не фінансував, – це українська держава. Хоча коли в минулому році Україна звітувалась про виконання Конвенції про права дитини, Комітет в заключних рекомендаціях написав українській державі підтримувати гарячу лінію з питань запобігання насильству і захисту прав дитини центра «Ла Страда-Україна». За півтора роки, які пройшли після цього, до нас ніхто жодного разу не звернувся. Але сьогодні ви можете бачити активну соціальну рекламу за участю Ані Лорак, Василя Вірастюка, Гайтани, Шевченка – це робить Державна служба молоді і спорту спільно з ЮНІСЕФ. На цих бігбордах і постерах ви знайдете номер нашої гарячої лінії. Для нас це дуже серйозна підтримка.

Понравился ответ? Поделись:

Оксана:
1
Доброго дня. Скажіть, будь-ласка, як ви ставитесь до лесбійок? Чи вважаєте ви їх такими ж жінками як і гетеросексуальних жінок? Чи готові ви захищати їх, як дискриміновану групу жінок, на рівні з жінками які потерпають від расизму чи інших форм дискримінації?
Катерина Левченко:
Репродуктивна свобода жінок і свобода сексуального вибору – це є частина прав людини. І коли ми говоримо про дискримінацію, в тому числі, якщо наслідувати Європейську Конвенцію з прав людини, то дискримінація визнається в тому числі за сексуальною орієнтацією. Права порушуються, але про це говориться абсолютно мало. До цього дуже нетолерантно ставиться суспільство. Мені здається, що для того, щоб у суспільства змінилась точка зору, спочатку потрібні просто дослідження про те, який є відсоток таких людей, які проблеми, чому це виникає. Тому що негативне ставлення в цій сфері, з моєї точки зору, виникає тому, що люди не знають, що це таке. А зазвичай то, чого людина не знає, вона демонізує або боїться.

Понравился ответ? Поделись:

Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

МЫ В СОЦИАЛЬНЫХ СЕТЯХ

Новости партнёров

Loading...