Катерина Левченко:
Позов закінчився, підготовлений пакет документів. Ми готували документи більше півроку, тому що нам не хотіли легалізувати документи, нам не хотіли давати ухвалу судів, нам відмовляли, коли ми зверталися усно – нам доводилось звертатись письмово до вищих інстанцій, чекати місяць і після цього ми отримували документи. Робилось все можливе для того, щоб відтермінувати посилання цих документів до міжнародних структур.
В Україні є уповноважений орган державної влади в сфері політики захисту прав жінок і ґендерної рівності – на сьогодні це Міністерство соціальної політики України. До цього це було Міністерство сім’ї, молоді і спорту, яке ліквідовано в грудні 2010 р. Міністерство соціальної політики поки не має сьогодні в підпорядкуванні структур, які працюють в областях. Але завданням цих структур є просування прав жінок, просування ґендерної рівності. Запрошуйте їх в якості третіх осіб, вони мають доводити дискримінаційність тих чи інших положень державних структур або приватних підприємців. Вони мають приймати звернення і скарги за фактами порушень прав жінок і ґендерної дискримінації. Вони мають створити соціальні органи, які мають приймати ці документи. На сьогоднішній день таких комісій, на жаль, немає. І це також призводить до того, що коли питають, а скільки взагалі справ, які пов’язані з порушенням прав жінок, а скільки скарг – виходить, що їх немає. Тому що їх нема куди подавати. Дуже яскравий приклад, коли не було Закону «Про попередження насильства в сім’ї» і не збиралась статистика, у нас взагалі ніхто не розумів масштабів цього явища. Сьогодні ми знаємо, що щорічно більше 120 тисяч людей звертаються до органів внутрішніх справ за фактами насильства в сім’ї. Тобто з’явились органи, до яких звертатись, з’явилась статистика, є Закон – і проблема стала візуалізована. Тож поки ми не будемо звертатися, не будемо оскаржувати дискримінаційні дії (нехай на перших порах це будуть невдалі, невиграшні позови) – але, тим не менш, потрібно примушувати державу реагувати на такі порушення.
Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» прийнятий в 2005 році, в цьому законі є стаття, яка називається «Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань». В ній говориться, що людина, яка відчуває, що вона стала об’єктом дискримінації або до неї застосовані сексуальні домагання, може звертатись до уповноваженого органу влади, до його підрозділів на містах, до уповноваженого в Верховній раді з прав людини, до міліції, до прокуратури, до суду та міжнародних організацій. Для того, щоб реалізувати цю статтю в 2009 році Міністерством сім’ї, молоді та спорту, яке тоді займалось цими питаннями, було створено спеціальну Експертну раду з питань розгляду скарг за фактом дискримінації за ознакою статі. Змінилась влада, пройшло півроку, в вересні роботу цієї Експертної ради відновили, було декілька засідань. Я була членом цієї Ради, до речі, ми розглядали і позов на Азарова – ця Рада визнала дискримінаційним це висловлювання. Але скільки ми не просили Міністерство надати нам протоколи і рішення, нам було усно відмовлено, а на наші письмові звернення Міністерство відповіді не давало. Після того як Міністерство ліквідували, відповідно, ця Рада перестала існувати. В листопаді, як тільки Міністерство соціальної політики стало відповідальним за права жінок, ми знову звернулись туди з листом, з пропозицією відновити цю Раду, з готовністю брати участь і з питанням «Коли?» В лютому ми отримали дуже цікаву відповідь, що Рада дійсно не працює, але вона запрацює як тільки будуть прийняті документи, пов’язані з реалізацією Закону «Про боротьбу з торгівлею людьми». Знаєте, я юрист, але зв’язку між двома законами я не бачу ніякого. Це говорить, на жаль, про те, що а ні заступник міністра, який підписував цей лист, а ні працівники Міністерства, які його готували, не знають законів, не розуміють їх. Фактично вони дали абсолютно непрофесійну відповідь. Тоді ми пішли іншим шляхом, тобто ми весь час експериментуємо з нашими державними структурами, – ми послали чергову скаргу з проханням розглянути питання, яке пов’язане з дискримінацією. Скарга надіслана, але відповіді не отримано. Я закликаю всіх, хто не байдужий до цієї теми, звертайтесь до Міністерства соціальної політики зі своїми скаргами – нереагування на скарги є порушенням законодавства. А якщо законодавство порушується, можна звертатись і до суду, і до органів прокуратури.
Комментарии