Оксана Билозир - народная артистка Украины

Дуже важливе запитання. Звичайно, неможливо робити якийсь ліміт. Але я можу поділитись тим досвідом, через який я пройшла. А саме - відбір повинен робити сам глядач. Повинні бути правильні касові концерті. Якщо співак збирає зали і на цьому заробляє гроші, він тоді має можливість розвиватись, вкладати в себе, не бути чиїмось проектом. І найважливіше - у нього є стимул бути потрібним, бути сучасним, бути бажаним. Тому що ми розуміємо, якщо ти не збираєш коштів - ти нікому не потрібен. Якщо тобі це подобається - ти залишаєшся в мистецтві. Якщо ні, ти починаєш працювати над собою, шукати репертуар, який подобається людям, зрештою ставати особистістю.

Це речі важливі, про які ви говорите, але ми повинні розуміти, що це речі сьогоднішнього дня. А ми говоримо про стратегічні речі. Є в світі одна тільки територія, або земля, про яку я можу сказати: це моя земля. Вона для мене дана Богом, щоб я тут реалізовувала себе, я можу впливати на те, що тут відбувається і ніхто мені в спину не скаже, що я ізгой, бо я на своїй землі - це щастя. І щастям є те, що сьогодні відбувається в Україні - неприємне, незрозуміле, болюче, але це - шлях нашого усвідомлення. Ми сьогодні бачимо, що добре, що погано, де правда, де брехня, як правильно, як неправильно. І в результаті, ми чітко можемо бачити ту перспективу, якою має бути ця країна і якими ми хочемо бути в цій країні.

Я настільки самокритична, якщо говорити відверто, що, якщо вже говорити про прибирання, то кожного вечора, коли я лягаю спати, перед тим як почну молитись, починаю себе критикувати - а це зробила не так, а це пропустила, а тут полінувалась. Я думаю, що так кожен із нас живе. А по великому рахунку, я дуже люблю робити генеральні прибирання в домі, в шафах, переставляти меблі. Я люблю моделювати ситуацію у своєму житті так, як мені це хочеться. І я собі у цьому не відмовляю.

Ми вже такі всі заціловані в Україні останнім часом, всі підряд, що тяжко тепер знайти справжній поцілунок: чистий, ніжний.

Нарахунок стовпчиків - в мене був один-єдиний стовпчик, після якого я сказала, що я буду тільки штурманом. Звичайно, маю права міжнародного зразка, маю машину, але не маю потреби сама сідати за кермо. Якщо прийдеться - без проблем. Дуже люблю їздити машиною, для мене це автотренінг, люблю просто їхати, просто дивитись на природу, в цей час просто думати і просто відкидати все сміття з голови і з душі.

Я Вам скажу, я свою перспективу в Україні ще тільки вибудовую, і ви знаєте, що поїзд любить рухатись в зворотному напрямку. Хто сьогодні перший - стане останнім. Прийде моя черга, якщо я сама цього захочу, - це закон природи. Тим більше, в таку смуту, яка в Україні сьогодні є, треба мати дуже велику відповідальність за все, що сьогодні в країні є.

Це питання фахове. І хочу вам сказати, що коли я стала міністром культури, я вперше, враховуючи національні інтереси, підійшла до питання туризму. І якщо раніше пріоритетом у сфері туризму був, так званий, виїздний туризм, то пріоритетом Міністерства, яке я очолювала, став в’їздний і внутрішній туризм. І саме за час мого перебування на посаді, Міністерство культури стало називатись Міністерством культури і туризму, що, по-перше, перенесло систему культури в сферу економіки (ми знаємо, що туризм - це економіка, і багато країн в світі живуть виключно з сфери туризму). А, по-друге, це те, що культура, мистецтво, культурна спадщина, традиції, звичаї - вони отримали попит. Саме мною як керівником відомства була започаткована розробка нових туристичних маршрутів в середині країни. В тому числі пріоритетним став зелений туризм. Я відпочиваю в Криму влітку, а зимою - катаюсь на лижах в Карпатах (зокрема Буковель). Хоча в силу своєї професії, творчої і гастрольної діяльності, я побувала на всіх континентах, які є. Люблю подорожувати.

Що таке бути артисткою? Це означає - бути самою собою, бути прикладом, бути потрібною і бути щирою. Політика - не є щось особливе, до чого потрібно адаптуватись. Політика дає той результат, який ми хочемо мати, як ми хочемо жити, як ми хочемо працювати, як нам комфортно. Тільки політики дають суспільству відповідь на ці питання результатами своєї політичної діяльності. І тут також треба бути щирим, в першу чергу, чесним, відповідальним і перед собою і перед суспільством. Взагалі, кажуть для того, щоб у тебе все добре виходило - треба любити свою справу.

По-перше, моя ініціатива не закінчилась, вона сьогодні актуальна як ніколи. Питання полягає тільки у Парламенті, який повинен прийняти це як закон. А отут ми бачимо найбільші політичні інтриги. Фаховий комітет - Комітет з питань промислової політики та підприємництва - відхилив мій законопроект на доопрацювання, хоча наш законопроект має позитивний висновок Головного науково-експортного управління Верховної Ради і рекомендований прийняти його у першому читання. Однією із претензій стосовно відкладення нашого законопроекту на доопрацювання є ключова норма - винесення грального бізнесу за територіальні межі населених пунктів. Комітет очолює представник БЮТ - Наталія Королевська, яка є категорична в цьому питанні. І я була дуже здивована, коли Олександр Турчинов під час виборчої кампанії пафосно проголошував, що він пропонує винести весь гральний бізнес в Чорнобиль. Я думаю, що опираючись саме на таку позицію, БЮТ вимушений буде проголосувати в Парламенті і підтримати наш законопроект.

Для мене культура, мистецтво, і я переконана для багатьох людей, - це є духовна сфера, це середовище людської душі, я б сказала Божа справа. Не даремно кажуть, що Бог не міг зробити своїми руками - він доручив це людям. І це для мене є мірилом аналізу чи характеристики тієї чи іншої творчої одиниці. І мені не дуже приємно, коли мою країну, яка славиться найбільшою у світі кількістю церковних храмів, представляє людина, яку неможна під цю характеристику підвести. Чудово виступила Ані Лорак і я думаю, що ми всі з вами могли побачити, що на фоні інших представників інших країн вона була красивою і чистою.

Я - емоційна людина, звичайно, інакше я б не могла бути артисткою. Наорати? Я не знаю, як мене треба вивести, щоб мене так прорвало. Це буває рідко, і я від цього не отримую задоволення, я від цього страждаю. Це мені не властиво. Моє головне життєве кредо - живи так, щоб не заважати жити іншим. І з почуттям вини перед кимсь мені дуже складно жити, і тому мені просто попросити вибачення, якщо я не права. В мене є така риса - вміння війти в шкіру тієї людини, з якою у мене виникає непорозуміння. І я можу тоді цю людину простити, тому що я нахожу розуміння в собі, чому ця людина так поступає і чим я не права перед нею. Не знаю, чи це правильно чи неправильно, але мені комфортно жити тоді, коли у мене спокій на душі.

Є така російська фраза: "Скромность - первый шаг в неизвестность". У музиканта на фасаді першим чином повинно бути почуття власної гідності.

Сестри-близнюки Уляна і Наталя Мальгівські, Наталка Пугачова, Віктор Павлик :)

Я вже казала, що пісні - це Божа справа. Співати треба про такі речі, які нас підвищують, а не принижують. А що стосується сексуального рабства, то це питання до державної політики щодо захисту прав і свобод українських громадян.

Обов'язково потрібні. Я більше моральне задоволення отримую тоді, коли я працюю саме в благодійних концертах. Між тобою і слухачем нічого не стоїть, тільки дорога від серця до серця.

Треба завжди в житті ставити високу планку. І її досягати. Кажуть, чим більшу планку собі поставиш, тим більше на цьому шляху зможеш для себе здобути. Інша справа, що все це має бути підтверджено роботою над своїм вдосконаленням, своїм фаховим розвитком і, звичайно ж, мірою свого таланту. Я переконана, що кожен із нас точно знає собі свою справжню ціну.

Абсолютно не ображає. Це нормальні речі. Моє життя є максимально публічним, я його собі таким вибрала. Мало того, публічні люди завжди є або локомотивом, або прикладом для інших людей. І це правильно.

А на кого ж ми тоді політику залишимо? Ми вже говорили раніше, що конкретна політика формує те життя, в якому ми знаходимось. І ми повинні розуміти, що ми цю політику повинні віддавати правильним людям, зрозумілим людям, людям, які відбулись. У нас в Парламенті э багато депутатів, які крім парламентської роботи більше нічого не вміють робити. Я вважаю, що це неправильно. Кожен політики, який представлений в Парламенті, повинен показати суспільству результати своєї праці і своїх перемог, бо якщо людина не відбулася сама, вона не може тобі нічого запропонувати. Побутує думка, що в Парламенті повинні бути одні економісти та юристи, але це неправильно. В Парламенті повинен бути вчитель, лікар, митець, працівник соціальних служб, селянин - кращого свого зразка. Тому що тільки людина, яка знає суть тих проблем, вона може їх вирішувати.

Провалом закінчився мій перший конкурс. Це був міжнародний конкурс країн соціалістичної співдружності, який проходив в Криму в Ялті. Я витягнула номер один, і в другий тур не пройшла. Але це була політика, як і зараз на всіх конкурсах.

По-перше, я не можу сказати, що в мене є якийсь рівень. Кожен із нас знаходиться на тому рівні, який йому подобається. Якщо не подобається, то він робить все для того, щоб його змінити. А щоб зміни були якісними, повинна бути сильна воля, чітке розуміння і величезне бажання. Нічого немає нереального, нічого немає недосяжного.

Беру пісні ті, які мені подобаються. Беру пісні молодих цікавих авторів і композиторів. Єдина проблема, яка існує з молодими композиторами, - це теми на які вони кладуть свою музику. Не завжди їх образи відповідають моєму життєвому досвіду. А загалом, мої автори (композитори і поети) - це мої друзі.

Я Вам хочу відповісти, що на зарплату міністра я б ніколи в житті не прожила. Моя зарплата в 2005 році становила 2400 грн. В мене немає жодного бізнесу, мені немає що лобіювати і я не вмію красти. Я органічно не переварю ситуації та людей, які крадуть. І це було би принизливо для мене, щоб хтось міг подумати, з моїх колег, творчих людей, що я могла чимось скористатись з цієї посади. Перебуваючи на посаді, я намагалась створити умови для того, щоб кожна творча людина могла прийти в Міністерство, могла бути почута і, відповідно, підтримана. Тому що я пройшла складну дорогу української співачки і знаю ціну цій праці.

Так, у мене дуже добре співала мама - Ніна. Вона була вродженою співачкою, і коли у 50-х роках потрапила до Львова, зайшла до Львівської консерваторії і прослухалась - їй запропонували піти на навчання, запропонували гуртожиток, стипендію. Вона щаслива поїхала додому, і каже своїй мамі: "Мене прийняли до Львівської консерваторії". Бабця питає: "Що ти там будеш робити?", - "Вчитись співати". На що бабця їй відповіла: "Ти і так вмієш дуже добре співати, навчись в цьому житті ще щось робити". І мама стала економістом-бухгалтером. А насправді це був самородок. Не знаючи нотної грамоти, не вміючи грати на жодному інструменті, вона співала і акомпанувала собі на гітарі, на фортепіано, на губній гармошці і навіть грала на сопілці. Мені це було незрозуміло. І так сталось, що те, що не змогла реалізувати моя мама, дісталось мені. Хоча я ніколи про це не мріяла.

Я вже казала, що мені подобається жити так, щоб нікому не зважати, щоб навколо мене була повна гармонія з моїми друзями і ріднею. Моя життєва позиція є щирою. Для мене найстрашніше бути штучною і грати якусь роль. Нарахунок скромності ми вже говорили. Треба мати почуття власної гідності і бути толерантною до тих, хто поруч з тобою.

Питання правильне, жорстке, людяне. Якщо Ви помітили, то я не співаю по радіо і ТВ кожен день, я роблю це свідомо. Хоча всі ви розумієте, що зі сцени піти неможливо. Є такі артисти, яких вже треба виносити. Я в якийсь період часу зрозуміла, що має підрости нове покоління виконавців, у новій країні. Але все в житті відбувається: щось за рахунок чогось. І тому необхідно було звільнити місце на сцені в ефірі, я думаю, я одна із тих, яка толерантно поступилась. Але співати, звичайно, буду до тих пір, поки буду себе комфортно на сцені почувати, поки буду викликати естетичні емоції. Хоча, звичайно, мої слухачі, мої шанувальники, йдуть зі мною по життю, а я - з ними. Ми однаково мужніємо і ми потрібні одне одному на кожному етапі нашого життя.

В нас стільки котів навколо нашої хати. Наша мама Міля, яка з нами живе, дуже шкодує котів, і кожного ранку, як відкриває двері на двір, щось виносить. І так у нас котики збільшуються, вже ціле покоління. Причому мама знає, каже: "Оце мама, оце братик, оце тато", - як вона їх розрізняє, мені не зрозуміло. У нас був котик, назвали його чисто українським категоричним іменем - Мурчик. Це сірий гладкошерстний британець, родословна з 18 ст., це був улюбленець нашої сім'ї і всіх, хто до нас приходив. Нажаль, він захворів і ми не змогли його врятувати. Тому в хаті за нами поки що ніхто не живе із звірят, тому що дуже жива наша рана за втратою.

Ні. Чомусь побутує така думка, що перед сценою потрібно випити, щоб розслабитись. У мене все навпаки - не дай Боже мені трошки випити, я себе дуже невпевнено почуваю. Я на сцені повинна бути твереза і голодна.

Є, звичайно, запрошення. І тур по Європі повторити, тому що в 2003 році у мене був тур по Європі. В позаминулому році був тур по Американському континенту, в Канаді (я маю на увазі тур від 20 до 30 концертів). Тобто проблеми поїхати в тур немає, є брак часу і вибудовані пріоритети. Сьогодні непочатий край роботи в самій Україні.

Це питання для мене є смішним. Тому що я пройшла таку школу артиста за радянської системи, яка вижимала артистів так, як тільки могла. І за час своєї творчої діяльності я дала величезну кількість концертів. Наприклад, в квартал я могла дати 100 концертів. Тому це питання до мене недоречне, тому що все своє життя я брала участь у таких концертах. Як я відношусь до фонограми? Є різні концертні площадки, є різне технічне забезпечення. Дуже часто приходиться співати під фонограму, але плюс живий голос. Дуже важливо створити людям гарний настрій, гарну атмосферу, позитивні моменти в нашому спілкуванні. І ми, артисти, кожен на своєму місці, намагаємось наше з вами спільне життя зробити кращим. Я хочу всім подякувати. Хочу сказати, що були толерантні запитання. Хочу подякувати за слова подяки до мене і моєї праці. І хочу всім побажати високих злетів, глибоких почуттів і поваги до своєї культури, до свого народу, до своєї землі. До наступної зустрічі!

По-перше, вона - наша українська співачка і ми повинні нею пишатись. У неї є свій слухач, свій глядач, свої фани, і ми повинні нею пишатись. Це чудово. Інша справа, наскільки довгим буде її творче життя, можливість залишитись в історії - це питання часу і її суті.