Олесь Кульчинский – переводчик романов турецкого писателя Орхана Памука

3

Олесь Кульчинский (1980 г.р., г. Кременец, Тернопольская область). Закончил КНУ им.Тараса Шевченко, отделение востоковедения. Дебютировал в журнале „Всесвіт” переводом рассказов турецких классиков и романом Орхана Памука «Мене називають Червоний» (издан  в июле 2007, "Фолио", Харьков"). Также перевел «Сніг» Орхана Памука (изд-во «Фолио», г.Харьков). Последняя работа: роман турецкой писательницы Халиде Эдип Адывар «Синекли Баккал» (вместе с проф. Григорием Халимоненко, готовится к публикации). Лауреат литературной премии им. Лукаша журнала «Всесвіт».

В жизни любит заниматься исключительно тем, что ему нравится. Работу переводчика считает, прежде всего, „ремеслом актера на бумаге”.

О переводе Олесем Кульчинским на украинский язык книг турецкого писателя Орхана Памука наша сегодняшняя беседа.

Ответы 15

турок:
0
Скажите, знакомы ли Вы лично с Орханом Памуком? Трудно ли его переводить? Откуда Вы черпаете знание турецких реалий - современных и исторических?
Олесь Кульчинский:
З Памуком познайомився, коли він приїжджав у Київ на запрошення Андрія Куркова. Навіть маю його електронну адресу, але, відверто кажучи, не надокучаю своїми листами. Спамом не засипаю:) Чи тяжко перекладати? Тут коротко навіть не відповіси. Ви, як Турок, мабуть, добре розумієте, що перевернути ці довжелезні тюркські синтаксичні конструкції навпаки, подбати про милозвучність мови перекладу і при цьому зберегти метрику оригіналу – це трохи відволікає від перевтілення в авторські образи, без яких, на мою думку, творчого підходу до художнього перекладу не існує взагалі. Але якщо є взаєморозуміння з автором, і перекладач сам захоплений його думками, тоді труднощі, хоча й не зникають, але ніби відходять на задній план або навіть стають стимулом. А загалом – тяжко, як і будь-яку серйозну літературу, що вимагає вдумуватися в текст глибше, ніж звичайно. Взагалі критики проводять безліч аналогій між Памуком та іншими письменниками. Я особисто схиляюся до думки, що це „сучасний турецький Достоєвський”, крім того, один з улюблених письменників Памука, хоча досконалих паралелей, безперечно, не проведеш. Справа навіть не в „розлогому стилі” двох авторів, а в тематичній спорідненості, яка, щоправда, приводить їх до різного бачення ролі й місця своїх культур. Ну, і, звісно, треба зважати на жанровий і часовий контексти. Можете робити висновки. Щодо реалій, то максимально використовую інтернет, турецькі телеканали, енциклопедії й книжки. Хоча пора, мабуть, уже „маякнути” братній Турецькій державі, щоб дала змогу поперекладати років два-три, живучи в Стамбулі. До речі, якщо Ви зауважили, в українських перекладах Памука приміток більше, ніж у будь-яких інших.

Понравился ответ? Поделись:

politichesky:
0
Як на Вашу думку, Нобелівська премія Памуку - це більше політична справа чи все ж таки літературна?
Олесь Кульчинский:
Ну, пане Politichesky, в мене є однозначна відповідь на це запитання: літературна. Варто просто його почитати. Мені навіть здається, що й розмови про цю „політичність Нобеля” трохи штучні. Памук – одна з мегазірок, які не щорічні в світовій літературі. Та й в принципі, а якщо взяти до уваги, що Нобелівський комітет завжди трохи тяжів уліво, то можна говорити й про „політичні премії” Маркесу, французьким екзистенціалістам і т.д.

Понравился ответ? Поделись:

mari:
0
Здравствуйте! Олесь, не хотите ли Вы попробовать перевести Омара Хаяма? Ведь это будет еще одна "сходинка" наверх в вашей творческой карьере! Омар Хаям - очень сложный поэт,и его хоку не так легко как кажется на первый взгляд перевести...
Олесь Кульчинский:
Вітаю, Mari! Думаю-думаю про те, як би це взятися за перську суфійську поезію. Але поки що не за Омара Хаяма, а за Джеляледдіна Румі, не менш цікавого поета. Ним зараз завалені книжкові крамниці на Заході. Я перекладав деякі його рубаї ще для дипломних робіт в університеті.. Але відкрию Вам одну невеличку таємницю. З погляду самих перських містиків: бенкети, жінки й вино в їх віршах – всього-на-всього символи, взяті з фривольної арабської поезії домагометового часу. За ними, насправді, ховаються пошуки Аллаха й екстатичні стани суфіїв. Як тільки відчую це глибше, обов’язково візьмусь. До речі, відомі нам переклади царської та радянської доби – досить не однозначні. Згоден, вишукано, але не чути, власне, містичного духу й випущені деякі мовні нюанси, від яких суттєво залежить сам зміст. Здається, перекладачеві потрібно шукати у віршах суфіїв ( отже, і в Хаямових) насамперед смислового, а вже потім естетичного навантаження. Хоча, якщо підходити з такої точки зору, то вже уявляю, як набундючаться наші критики -))

Понравился ответ? Поделись:

сoffee_drinker:
0
Зазвичай переклади українською не визивають якогось особливого резонансу, крім постійних зауважень, що вони з’являються після російських. Ваш випадок особливий, навколо Ваших книжок точаться запеклі дискусії, наприклад, як тут: http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=blogcategory&id=86&Itemid=54 Шановний пане Олесю, чим Ви самі можете пояснити таке зацікавленість Вашою перекладацькою працею?
Олесь Кульчинский:
Хороше запитання. Дякую. Відверто кажучи, сам був здивований цими дискусіями. Хоча, мабуть, тут зіграв роль той фактор, що „Сніг” вийшов відразу після вручення Памуку Нобеля. Десь уже згадував, що роман готувався більш ніж за півтора року до цієї події. Але основна річ, яку я завважив: в українській літературі та ЗМІ, на мою думку, виробився „комплекс української мови”. Спробую пояснити на живих прикладах. Скажімо, абсолютно не розумію: чому я мушу називати своє улюблене жарене м’ясо)) тільки „смаженим”. Чому не можу вжити в сучасному тексті слова „розводитися” і вишуканого, як на мене, діалектизму „прозвисько”. Якщо це, звісно, виправдано оригіналом Ці слова зафіксовано в живій мові? Зафіксовано. В словниках зафіксовано? Так. В класиці теж. Так ці речі й визначають, окрім стилістики, вживання того чи іншого слова в сучасному тексті. Вони-таки й слугували основними посиланнями в наших мовознавчих дискусіях 60-70 р.р. Вочевидь, на думку моїх опонентів, такі слова категорично заборонені, бо в російській існують: „жареное” й „розводиться” Даруйте, друзі, тоді в мене пропозиція: 44 відсотки нашої частотної лексики – слова морфемно-тотожні з російськими, ще 18 – морфемно-подібні – накладімо на них табу і матимемо чистенький рафінад. З іншого боку цей комплекс має зовсім протилежну тенденцію, яку я назвав би „мовним гламуром”. От не гламурне слово „парубок” або фразеологізм „кивати пальцем” – і що ж поробиш. Викиньмо тоді ще частину лексики з нашого вжитку і перейдемо винятково на „стьобний суржик” або інша крайність: трансформуймо українську в „академічну латину”. Уявляю, як таку літературу вітатимуть на Черкащині, звідки я наполовину родом. Здається, це все підліткові комплекси української літератури, які давно пора було б перерости. Мова – це жива структура, і її не потрібно боятися в будь-яких виявах. Саме – не боятися. Хто надає перевагу: „власне” – хай буде: власне – не боятися. До речі, в газеті „Дзеркало тижня” мало бути й продовження дискусії. Втрутився наш відомий професор-тюрколог Григорій Халимоненко, який дав вичерпний аналіз моєму перекладу, але його матеріал не був опублікований. Свою позицію газета не пояснила. А взагалі дискусії, безперечно, вітаю. Єдине: хочеться, щоб вони відбувалися насамперед у конструктивній мовознавчій площині, а не в сфері особистих емоцій, гнівного пафосу чи „приголомшливих” літературно-лінгвістичних відкриттів. Справжніх мовознавчих дискусій зараз, далебі ( гарне ж слово, правда?:-)),не вистачає.

Понравился ответ? Поделись:

читач:
0
Чи не думали Ви зайнятися не тільки перекладами, але й написати свій роман?
Олесь Кульчинский:
І хто б цього не хотів. Хтось із великих, здається, казав, що перекладачами часто стають ті, що не змогли стати письменниками. Сподіваюся, мене це не стосується -))

Понравился ответ? Поделись:

Отар Довженко:
0
Олесю, черговий раз засвідчую повагу і щиру підтримку у запеклій дискусії щодо якості твого перекладу. Питання таке: коли ж ми, україночитальні читачі, познайомимось із іншими турецькими письменниками, окрім Памука та Решата Нурі Гюнтекіна (чи як його (чи її?))? Не сумніваюсь, що в суч (і не лише суч) турліті є що почитати.
Олесь Кульчинский:
Привіт, Отаре! Радий почутися. До речі, прочитав твою „Квітославу”. Сподобалося і скажу чому: вже сама назва й мова – цілковито в контексті того, про що я говорю. Решат Нурі – його-його, її – це „чали-кушу”)). Так ось – вийде спершу у „Всесвіті”, гадаю, роман „Сінеклі Баккал” Галіде Едіп Адивар. Хоч і не суч, зате якісна класика. Колоритний твір.

Понравился ответ? Поделись:

читач:
0
щоб Ви сказали своїм прихильникам, які публічно захищають якість Ваших перекладів, але в приватних розмовах зітхають, що краще й так, бо це ж, мовляв, Памук...?
Олесь Кульчинский:
Я таких прихильників не знаю )))

Понравился ответ? Поделись:

dopysuvach:
0
Скажіть будь ласка, що значить речення "Yolun açık olsun sevgili ОК"? :-)
Олесь Кульчинский:
Якщо буквально, то може бути так: „Щасливої дороги, друже ОК”. Але, залежно від контексту, я переклав би так: „Хай твій шлях буде світлий, дорогий ОК” :-)

Понравился ответ? Поделись:

Eugen:
0
Роман "Мене називають червоним" описує події в Туреччині саме в той час, коли її історія дуже тісно перепліталася з українською, з козаччиною та татарськими набігами. Спроба відтворення того часу в історичній художній прозі для українців дуже цікава, навіть при тому, що про Україну в "Мене називають червоним" зовсім не йдеться. Бракує погляду на турецьку історію саме з української перспективи - крім блискучо написаної "Роксолани" Павла Загребельного, здається, не було нічого. Чи є в Україні автори, готові всерйоз узятися за турецьку історичну тематику?
Олесь Кульчинский:
Цілком згоден з Вами. Бракує. Я б сказав: бракує навіть не тільки романів високого штилю, як от „Роксолана”, а й просто пригодницьких історичних книжок на тюрксько-українську тематику, якими багато з нас захоплювалися в дитинстві. Чудові ж романи видавали: від Малика до Іваничука. Або згадати Тельнюка „Грає синє море”. Я інколи й зараз це все із задоволенням перечитав би. Щодо сучасних авторів – відверто зізнаюся: мені невідомо, чи вони є і чи з’являться в найближчому майбутньому. Але якби такі романи писалися, хотілося б, щоб вони насамперед були позбавлені упереджень і стереотипів: „косооких татар” і „злих турків”, грубо кажучи.

Понравился ответ? Поделись:

Eugen:
0
Турецька література, як й українська, в світі не надто відома. Які ще Ви можете назвати подібності між літературними ситуаціями в обох країнах? А якими є відмінності?
Олесь Кульчинский:
Складне питання, насправді. Так, по статтях у нашій пресі, бачу, що ми вже потроху звикаємо порівнювати турецьку та українську літератури 20 століття, насамперед через цю нашу спільну периферійність. Є й інша річ: дві літератури розвивалися в спільному ключі соцреалізму; турецькі класики такі як: Яшар Кемаль, Азіз Несін, Орхан Кемаль, інші – своїм стилем, темами й сюжетами багато в чому нагадують наших. В Туреччині навіть особливо розвинувся жанр так званого „сільського роману” з описами природи, сільського побуту і т.д. Окрім того, для Туреччини стала звичною й заполітизованість літератури. Турецькі автори звикли, як і суспільство, ділитися на лівих, націоналістів, ісламістів, інколи й відстоювати свої переконання не тільки в творах, а й у тюрмах. Це теж водночас є нашою і спільною, і відмінною рисою, якщо врахувати, що політичність укр. рад. літератури все-таки диктувалася зверху. Втім, у турків появлялися й такі імена, як екзистенціаліст Огуз Атай або представник „магічного реалізму” Онат Куттар, можна сказати, навіть відомі за межами країни. Тепер же турецька література, як і наша, розвивається в протилежному ключі попередній епосі. Певним чином вона теж позбувається нашарувань минулого. Але основна відмінність: в нас це відбувається набагато інтенсивніше. Хоча, гадаю, турецькій літературі варто й очікувати змін за рахунок „Памукового прориву”. Можливо, вони ще не відчутні або не помітні зараз, але й уже, мабуть, неминучі. Однак, все сказане не применшує ваги турецької літератури. Мені чомусь здається, що й ми самі ще зовсім іншим оком глянемо на власний соцреалізм. Одна справа писати в комфорті, інша – коли тебе за кожне речення можуть переслідувати й постійно треба закладати в твір підтексти. До речі, Орхан Памук, отримавши Нобеля, назвав свою премію – нагородою для всієї турецької літератури. І, мабуть, залишається ще одне питання: чи можна назвати нинішню турецьку літературу постмодерною? В мене запитання зустрічне: а чи можна такою назвати нашу? В цьому ще одна наша водночас і спільна, і відмінна риса.

Понравился ответ? Поделись:

Eugen:
0
"Мене називають червоним" продемонстрував величезні перспективи жанру мистецького детективу для ознайомлення іноземних читачів із національною культурною спадщиною. Що Ви думаєте з цього приводу? Якою є популярність цього роману в самій Туреччині?
Олесь Кульчинский:
Хоча й жанр не новий, але думаю, що й нам, на жаль, не вистачає і такого роману, і такого автора :( Завважте, який зображував би власну країну в світовій перспективі, навіть певною мірою відсторонено, не зациклюючись на національних проблемах, а аналізуючи їх у глибшому масштабі, коли це цікаво й іншим. І все це – в мистецькому чи історичному детективі. Це один з найпопулярніших романів Памука і в самій Туреччині. Його перевидавали кілька раз, і тільки перший наклад був 200 000 примірників. Турки буквально зачитувалися ним – це ж був новий, незвичний погляд і на них самих, і на їхню країну.

Понравился ответ? Поделись:

Eugen:
0
Чи є перспектива видати "Мене називають червоний" з ілюстраціями, бажано кольоровими, та історично-довідковими додатками?
Олесь Кульчинский:
Дуже й дуже цього хотів би. Таке видання і популярнішим стало б, і нестандартним було б :) Але всі пропозиції – видавцеві :)

Понравился ответ? Поделись:

Ester:
0
Нравится ли Вам кто-то из новых украинских авторов?
Олесь Кульчинский:
Виділив би Павлів Вольвача та Солодька, Андрія Куркова, Отара Доженка, Жадана і Матіос. Таке от різноманіття, з того, що читаю.

Понравился ответ? Поделись:

Памуковед:
0
Cкажите, а эта история о пересечении украинско-белорусской границы - http://community.livejournal.com/ztaburetom/11369.html - имеет к вам какое-то отношение? Вы в молодости вели богемный образ жизни? :) А сейчас чем занимаетесь?
Олесь Кульчинский:
Я сказав би навіть має „прямое отношение” :) Зараз от перекладаю. Сподіваюсь, це вже не богемно? :-)

Понравился ответ? Поделись:

Кропива:
0
Ваша ексцеленціє, скажіть, коли Ваша ласка, чи вважаєте Ви, що повноцінні романи в класичному розумінні цього жанру можуть народжуватися тільки в імперських культурах - англійській. турецькій, російській? Чи є приреченою на жанрову маргінальність сучукрліт? Кого з українських авторів Ви готові назвати останнім монументалістом?
Олесь Кульчинский:
Ваша превелебносте! 1. На це запитання теж однозначна відповідь: не тільки. Мій улюблений приклад – Ірландія. Як і ми, колоніальна країна в минулому, але: від Свіфта до Шоу – головний „постачальник” англійської літератури. 2. В такому вигляді, як зараз, - може й стати приреченою. Але є одне „але”. Цей період опору чи протесту попередній літературній епосі або навіть епохам, здається, вже закінчується. Я не прихильник літературного традиціоналізму у вузькому сенсі цього поняття, але, наскільки знаю, літературні ( відповідно й жанрові) традиції вбирають і засвоюють, комбінують, по-новому аналізують або переосмислюют, – від них відходять, від них відсторонюються, але їх не руйнують одним махом. 3. Мабуть, мабуть, мабуть, свого тезку – Олеся Гончара.

Понравился ответ? Поделись:

Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...