Ми працювали з музичним видавництвом в Росії, туди нас привів продюсер телеканалу OTV після 2010 року, коли ми випустили пісню з Polina Griffith і я дуже вдячний долі за знайомство з такою чарівною вокалісткою. Я почав їздити до Москви, почав робити якісь кроки, намагався там знайти виходи на продюсерів, зустрічався з Антоном Проніним, з Пригожиним, з Жуковим. Я доносив свою музику і були деякі кроки, які почали працювати, почали працювати пісні «Город», «Позови меня», це був такий початок. Коли почались наші дії, я поставив перед собою завдання, що я працю чітко в українському форматі, спокійно можна перелаштуватись на європейський формат, на країни СНД, але я згадав одну дуже класну річ, яку мені сказав продюсер першого телеканалу, на якому я працював, – треба перемогти у себе вдома, треба завоювати увагу своєї аудиторії, а потім буде. Тому я для себе зрозумів, що моя музика має лунати в українському форматі (не тільки на українській мові, на російській також, але я роблю її в Україні, від свого серця) і прийняв рішення не приймати запрошень, навіть не намагатись їздити туди, мені здається, просто нечесно грати в подвійну гру. Я дуже поважаю Олексія Потапенко за те, що він зробив дуже потужній крок – вони відмовились від російського ринку. Вони виступають в інших країнах СНД, вони роблять музику і доносять її через інтернет, але це було його чітке професійне рішення, незважаючи на те, що Діма Монатік досить популярний в Росії, але він там не виступає, не бере участі в преміях та концертах. Я не можу казати, щось погане про артистів, які виступають там – вони зробили свій вибір, а українське суспільство має зробити свій вибір, як себе позиціонувати – слухати їх, ходити на їх концерти чи ні. Хоча хочеться, щоб музика була поза політикою, але ж ми – громадяни країни, а не якоїсь вулиці.
Коментарі